Народний музей історії села Сагунівка відомий не тільки в Черкаському районі та області, а й далеко за їх межами. Експонати для нього збирали всі жителі села, кожен приносив сюди речі, як свою частку пам’яті про минуле. І тепер цей музейний заклад — ніби об’єднана в одне ціле душа цієї сільської громади, яка спільно долала випробування і перемагала в житті. Багато було трагічних сторінок в історії Сагунівки та сумісному з нею селі Ломовате, які розділяла хіба що лісопосадка, а поєднувало все — господарські питання, спільні проблеми, родинні зв’язки. Найстрашнішим для обох сіл був голодомор 1933-го року, коли померло понад 400 їх жителів. Потім почалася Друга світова війна, коли на фронт пішло більше 1000 сагунівчан і ломоватчан, й 738 із них не повернулися. А в 60-их роках, коли в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС відбулося переселення сіл, розташованих на узбережжі Дніпра, з географічної карти України зникло село Ломовате. Таким було рішення «згори» — об’єднати два села в одне — Сагунівку — і створити один колгосп. Про трудові досягнення цього господарства, які в різні роки очолювали знані в усій Україні керівники — М.І.Чепурний, І.Я.Ляшко, а працювали в ньому відомі майстри аграрної справи, нагороджені за свій труд орденами й медалями, такі як Герой Соціалістичної Праці Г.П.Ільченко, К.І.Брик, Н.О.Шапошник, Г.Ф.Шапошник та інші, — теж розповідається в експозиціях музею. Назву ж села Ломовате зберегло утворене в 90-их роках СТОВ «Ломовате». У Сагунівці взагалі ніхто не забутий і ніщо не забуте. Але разом із тим село, як і вся Україна, будує свою новітню історію. Про те, як розвивається сьогодні цей населений пункт, — й наша розмова з сільським головою села Сагунівка Іриною Бодяненко. Ірино Іванівно, вислів «Життя — це боротьба» — про вас. Ви навчилися боротися за людей, коли працювали фельдшером, операційною медсестрою-анестезісткою. Вже три роки ви дієте як волонтер, допомагаючи українським військовим, які відстоюють незалежність нашої держави на Сході України. Там, у Донецькому аеропорту, героїчно загинув ваш коханий чоловік Олександр Пивоваров. Ви ж продовжуєте свою волонтерську діяльність, бо кожен боєць в АТО потребує турботи і підтримки суспільства. Так само самовіддано ви працюєте як сільський голова — на благо Сагунівки та її жителів. Як вдається вам добиватися результату в усьому, що робите? — Бо дію я не одна. Мене підтримують сагунівчани, депутатський корпус сільської ради, підприємці, волонтери. Велику допомогу селу надають народний депутат України Сергій Рудик, обласна та районна влада, наш соціальний партнер СТОВ «Ломовате», яке очолює Олександр Шварцман. І я всім їм за це щиро вдячна. Людей, небайдужих до Сагунівки, багато й у самому селі, й за його межами: Сергій Гура, Сергій Ганенко, Костянтин Баранов, підприємці Олександр Борейко, Сергій Джулай, Тамара Джулай, Василь Брик, Ігор Філіпоненко, Григорій Іванович Луговський, усі працівники місцевого територіального центру, волонтер Юрій Шевченко, нагороджений відзнакою Міністерства оборони України, депутат обласної ради Ігор Нестеренко, всі керівники соціальних закладів села — перерахувати всіх, хто вносить свій вклад у розвиток нашого села, є ініціатором багатьох починань, просто неможливо. Це тільки на перший погляд здається, що сагунівчани живуть самі по собі. Насправді ж це далеко не так. Бачили б ви, як у перші місяці АТО ці люди збирали все найнебхідніше для наших бійців на фронті. Приносили на моє подвір’я все — картоплю та овочі мішками, закатки — ящиками, одяг, взуття, білизну тощо. Кожен — скільки міг і від щирого серця. Люди розуміли, в яких умовах доводиться воювати нашій армії, яка тоді ще тільки формувалася і не була належним чином забезпечена. І за цей порив душі я можу лише низько вклонитися своїм односельцям. Це люди з великої літери — працьовиті, державно відповідальні, чуйні та щиросердні. На жаль, багато проблем сільських населених пунктів тривалий час не вирішувалося. Неремонтовані дороги, руйнація об’єктів соціального призначення, бідність — усе це створювало у людей почуття безвиході. І Сагунівка у цій низці економічних і соціальних проблем не була винятком. Якось мені довелося побувати в Хорватії, як на ті часи далеко небагатій країні. Так от у населенному пункті, за кількістю жителів подібному до нашого, всі дороги були заасфальтовані, тротуари викладені мармуровою плиткою, діяли фонтани, милували око розкішні сквери. А чим ми гірші, ми що, не можемо жити в таких же умовах — ця думка не давала мені спокою. — То з чого почали змінювати ситуацію в Сагунівці, коли вас обрали сільським головою? — З прибирання несанкціонованих сміттєзвалищ, які утворювалися в різних кінцях села десятиліттями. Тільки з в’їзду на місцевий пляж вивезли два причіпи сміття. Зносили його сюди з усіх усюд і це попри те, що поруч купалися і відпочивали діти. Таких стихійних сміттєзвалищ було не одне. Навіть цвинтарі були захаращені різним мотлохом. Могилки ніби й доглянуті, але не самі кладовища в цілому. Що заважало попередній владі навести тут порядок, не знаю. Принаймні, нам від неї ні бензокосилки, ні бензопили не залишилось. Сьогодні в Сагінувці налагоджено централізований вивіз сміття згідно з графіком. Постійно проводиться роз’яснювальна робота серед населення щодо відповідальності за порушення чинного законодавства в сфері охорони навколишнього середовища. У селі мусить бути чисто й охайно, бо з цього, на моє глибоке переконання, й починається налаштованість людей на краще життя. До речі, з квітня по жовтень минулого року ми безперестанно займалися упорядкуванням сільських кладовищ, встановили там туалети. Просимо людей не приносити сюди штучні квіти, бо їх надзвичайно дорого і важко утилізувати, до того ж це завдає навколишньому середовищу шкоди. — Перше враження про село починається зі стану його доріг. — Минулого року ми провели велику роботу з ремонту асфальтових покриттів вулиць, на що з місцевого бюджету було витрачено 200 тисяч гривень. На черзі — капітальний ремонт вулиці Косова й ми, як і обіцяли, це питання вирішимо. Потребує також освітлення ще половина вулиць села. Минулоріч ЛЕД-освітлення було проведено на вулиці Благовісній, що коштувало понад 90 тисяч гривень. Так само поетапно, відповідно до можливостей бюджету, освітлимо всі сільські вулиці. В суцільній теміні, як це тривало роками, жити не будемо. — Реконструкція пам’ятника загиблим воїнам у Другій світовій війні, створення парку відпочинку для сагунівчан і гостей Сагунівки — наскільки це важливо було для сільської громади? — Минуле і майбутнє тісно пов’язані між собою. Вони єднають покоління, а отже, й усю сільську громаду. Повага до тих, хто віддав своє життя за свободу свого народу — це святе. А це, між іншим, трохи не все чоловіче населення нашого села, яке пішло на фронт і не повернулося. Ще й дотепер їхні нащадки — часто вже зовсім літні люди — несуть вишиті рушники до портретів своїх батьків, дідів, прадідів, які зберігаються в народному музеї історії села. Й увічненість подвигу в пам’ятнику Слави повинна бути достойною. Тому ми минулого року провели його реконструкцію, поклали плитку, створили з дотриманням усіх принципів флористики гарні та яскраві клумби. Гордістю Сагунівки став і наш сквер, де ростуть різнобарвні екзотичні дерева, є дитячий майданчик, павільйон для відпочинку, в якому проводитимуться церемонії одружень. Життя продовжується в майбутнє. — Велику увагу приділяє сільська рада й розвитку культури в селі. — Щоб розвивати культуру, потрібне належним чином облаштоване для цього місце — будинок культури. А він у нас без ремонту простояв не одне десятиліття. Наскільки до того ж його безвідповідально будували, я побачила, коли полізла на прогнилий ущент дах. Виявилося, що труби опалення лежать на ньому просто неба і гріють не стільки приміщення, як повітря. Переробляти все це — жодних коштів не вистачить. І тоді було прийнято рішення — перевести буднок культури на сучасну систему електроопалення. Велику допомогу в цьому нам надали народний депутат України Сергій Рудик, заступник голови Черкаської облдержадміністрації Костянтин Омаргалієв, депутат обласної ради Ігор Нестеренко, Черкаські районна рада та райдержадміністрація. За кошти бюджетів усіх рівнів, у тому числі й сільського бюджету (350 тисяч гривень), фінансової підтримки спонсорів було відремонтовано дах будинку культури, встановлено електроопалення, замінено вікна. Сьогодні завершується реконструкція каналізаційної системи. Тепер у молоді, старшого покоління є можливість займатися творчістю, розвивати свої таланти в нормальних умовах. Сагунівський будинок культури, який багато років очолює професіонал високого рівня, віддана своїй справі Ольга Мосійчук, є центром культурного життя нашого села. Тут відбуваються вистави, концерти, діють різноманітні гуртки та студії. Це — єдиний у районі ансамбль ветеранів, жіночий ансамбль «Перлина», дитячий ансамбль «Дивограй», драматичний колектив та ін. Плануємо також цього року відкрити танцювальний та хоровий гуртки, зараз шукаємо спеціалістів у цих сферах. При будинку культури діє сільська бібліотека, яка минулоріч виграла грант МЗС Німеччини, завдяки чому поповнила свій фонд на 260 нових книг. Тут є комп’ютер, вихід в Інтернет, Wi-Fi. Велику увагу приділяємо також розвитку спорту в нашому селі. Працює ДЮСШ «Мрія», наші дзюдоїсти — переможці районних, обласних та всеукраїнських змагань. Маємо два футбольні клуби, а наш гурток спортивного орієнтування — неодноразовий переможець чемпіонатів України та змагань на приз газети «Сільські вісті», які традиційно через рік проводяться на базі Сагунівки. Взагалі минулий рік був досить вдалим для реалізації багатьох задумів. Ми відремонтували дах дитсадка «Пролісок», встановили в ньому сучасний опалювальний котел, оновили килимові покриття, придбали морозильні камери, мультимедійні дошки, проектори та ноутбук. Учням перших класів у ЗОШ І-ІІ та ЗОШ І-ІІІ ступенів придбали букварі, у школах встановили по одному плазмовому телевізору. Всього ж на потреби шкіл витратили 54 тисячі гривень. За харчування дітей у дитячих дошкільних закладах батьки сплачують лише 40 відсотків, 60 відсотків покривається з сільського бюджету. Діти — це майбутнє нашого села і дбати про здорове, освічене, виховане на високих моральних цінностях покоління ми просто зобов’язані. Як і про те, щоб життя кожного жителя нашого села Сагунівка було достойним. Інтерв’ю вела Наталя Віргуш,
